Образ Ребекки в романі Вальтера Скотта «Айвенго»

 

Я гортаю сторінки щойно прочитаного роману, й у своїй уяві знову бачу одну з його героїнь — Ребекку. Вона привертала увагу кожного, хто дивився на неї. Її блискучі очі, білі, ніби перли, зуби, смаглявий відтінок обличчя, тонкі брови, що вигиналися гордовитою дугою, густі хвилі волосся — усе це не залишало чоловіків байдужими і запам’ятовувалося надовго.

Ребекка була єврейкою, представницею гнаного і зневаженого народу, а отже, не могла бути дружиною ні сакса, ні нормана. Проте багато хто в неї закохувався, адже Ребекка була не лише вродливою, а й розумною дівчиною.

Ребекка — дивовижна дівчина, і любов збагачує її внутрішній, світ. Коли вона зрозуміла, що полюбила Айвенго, проте між ними нічого не могло бути, але вона ставилася до молодого лицаря так, ніби все її життя пов’язане з його долею. Ребекка нічим не гребує, і коли просить батька підібрати покинутого на арені Айвенго, хворого, несвідомого, вона своїми руками обмиває і перев’язує йому рани. Ісаак був у розпачі, адже розумів, що Айвенго не може перебувати в будинку єврея. Але Ребекка, як завжди, промовила: «Коли язичник поранений і в нещасті, він стає братом єврея»! Але Ісаак намагався опиратися і нагадав дочці, що буде, якщо хлопець не виживе і помре під їхньою покрівлею: «нас звинуватіть в його смерті, і натовп розірве нас на шматки». Тоді Ребекка відповіла Ісааку, що вони зобов’язані допомогти і, якщо він помре, відповідатимуть перед Богом і людьми.

 

Прекрасна Ребекка володіла знаннями медицини. У неї були неабиякі здібності. Сила розуму, її природний талант допомогли їй запам’ятати все, що говорила Вріїм, немолода жінка, яку вважали чаклункою і через це знищили. Бальзамом, який передала Ребецці Міріам, дівчина змащувала рани лицаря.

Полюбивши Айвенго, Ребекка намагається погасити це почуття: вона розуміла, що їй ніколи не бути дружиною цього сміливого, гордого і шляхетного лицаря. Але дівчина безкорисливо лікувала Айвенго, не думаючи про срібло, нічого не бажаючи отримати взамін.

Ребекка сильна духом, смілива, рішуча. Коли вона потрапляє в полон до підступного храмовника Бріана де Буагільбера, вона не втрачає надії вийти звідти. На її боці були природна сила волі, гострий розум. Вона ніколи не втрачала почуття реальності. Батько навчив її гідно поводитися з різними людьми, бути ввічливою, скромною. Її поведінка під час розмови з храмовників доводить, що ця іудейська дівчина заслуговує на більшу повагу, ніж її співрозмовник. Він каже: «Я завоював тебе моїм луком і списом, і, за законами всіх країн, ти зобов’язана мені підкоритися ...».

Весь час Ребекка намагалася достукатися до серця підступного лицаря, і, коли всі слова виявилися марними, вона розчинила вікно, яке виходило на верхню вежу, стрибнула на парапет і зупинилася перед безоднею. Бріад зрозумів: це незвичайна дівчина, і відступився від неї. Таких страшних хвилин у житті Ребекки ще буде чимало. Але й тоді, коли її засудять до смертної жари на-багатті, дівчина поводитиметься гідно, і храмовник зрозуміє, що в ній стільки сили духу, скільки вистачило б на кількох лицарів.

Такі особистості, як Ребекка, запам’ятовуються надовго. Адже на прикладах таких персонажів виховується чимало поколінь людей, здатних подолати будь-які труднощі.