Образ головного героя в новелі Едгара По «Золотий жук»

 

Розповідь починається з деякої таємничості і неординарності в описі як головного героя, невдахи Вільяма Леграна, що втратив своє багатство, так і місцевості, де він прокивав. Протягом усього оповідання автор тримає читача в напрузі, не розкриваючи особистості свого героя.

Справді, на перший погляд, перед нами постає образ людини, який зазнав життєвого фіаско й утік від суспільної зневаги на безлюдний острів. Більш того, реакція Леграна на «золотого» жука, знайденого ним для колекції, свідчить про дивацтво цієї людини, яке межує з божевіллям. Від початку, як оповідач, так і негр на ім’я Юпітер, позаочі вважали Білла не зовсім нормальною людиною, проявляючи, однак, максимум терпіння й уваги до нещасного. Автор так описує цього загадкового чоловіка: «Багато що в характері відлюдника вселяло цікавість і повагу. Я побачив, що він добре освічений і наділений незвичайними здібностями, але водночас заражений мізантропією і страждає від хворобливого стану розуму, занурюючись поперемінно, то в захоплення, то в похмурість».

Критичність ситуації зростає, коли оповідач отримує лист від Леграна із запрошенням прийти до нього для важливої справи і чує тривожні відгуки Юпітера про свого пана. Події, які відбуваються після цього, остаточно переконують оповід&ча в тому, що його друг одержимий манією шукача скарбів. «Подібні манії легко можуть підштовхнути до божевілля нестійкий розум, особливо якщо вони знаходять собі поживу в таємних прагненнях душі», — уважав тоді оповідач. Тільки занепокоєння за друга спонукає автора разом з Юпітером супроводжувати Леграна в пошуках скарбів. Потім дії Леграна, що, на перший погляд, межують із божевіллям, змушують супутників зупиняти його й умовляти повёрнутися додому, однак надзвичайна твердість і завзятість Вільяма стали цьому на заваді.

 

Однак після того як цінності, в існування яких так твердо вірив Легран, врешті-решт були знайдені, перед читачем несподівано розкривається сила і багатство характеру героя твору. Коли Легран крок за кроком описує шлях, який привів його до успіху, ми бачимо чітку послідовність у розшифровуванні піратського послання й пошуку орієнтирів, зазначених у ньому. Тут можна побачити непохитну волю до успіху, яка була помилково прийнята за одержимість. Крім того, вражає терпіння, виявлене Леграном щодо свого «здорового», скептично налаштованого і надмірно самовпевненого друга. Наступні рядки оповідання дають змогу розкрити в особистості Вільяма ще й тонке почуття гумору, виражене м’якою іронією на адресу оповідача, коли той запитав про роль жука в пошуках скарбу: «Ваші натяки на те, що я не в собі, розсердили мене, і я вирішив віідплатити вам маленькою містифікацією у моєму смаку». Адже на-справді «золотий» жук був лише випадковістю, яка допомогла Леграну знайти скарб.

У своєму оповіданні Едгар По показав, що часто саме ті, хто виділяється з людської сірої маси своїм способом життя, мисленням або поведінкою, мають неабиякі якості. Такі люди можуть принести чимало користі суспільству, якщо не будуть відкинуті ним. У свою чергу, суб’єктивність в оцінюванні іншої людини, навішування ярликів на «неформалів» та конформізм перешкоджають повноцінної розвитку як особистості зокрема, так і людства загалом. Особистість кожної окремої людини настільки унікальна, складна і багатогранна, що досі нікому не вдалося проникнути в її глибини і пізнати таємниці настільки, щоб лише за першими враженнями безпомилково судити про чиюсь нормальність або одержимість.